Живъ у насъ у селі коза́къ Хма́ра; багати́ръ бувъ! Що́ було́ въ ёго по́ля, худо́би, що́ вся́кого добра́! Не давъ ёму́ Госпо́дь діточо́къ ку́почки, уроди́лась дівчинка одна́-одни́мъ, якъ со́нечко въ не́бі. Ви́пестили іі́, ви́кохали хоро́шу й чепурну́, и на ро́зумъ до́брий навчи́ли. Уже шісна́дцятий годо́къ мина́е Оле́сі, вже й свати́ почали́ въ ха́ту наверта́тись. Старі дя́кують за ла́ску, часту́ють, а дочки́ не змовля́ють: »Ще неха́й погуля́е, то бу́де чимъ дівова́ннє згада́ти. Ще не часъ голівку молоде́ньку на господа́рстві клопота́ти; неха́й погуля́е дівчи́ною.«
А що́ вже женихівъ було, Бо́же мій ми́лий! Де вона́ прійде, то якъ рій гуде́! Та й дівчи́на жъ була́! Вели́чна, хоро́ша, до вся́кого привітна́ й ласка́ва, и загово́рить, и засміе́тця, и пожарту́е; а де вже помітила що незвича́йне, то такъ по-
