біли́ й вари́, и ший и мий. »Дамъ тобі на місяць карбо́ванця!«
»Шука́йте собі де и́нде«, ка́жуть ій, одступа́ючи одъ не́і. А вона до ме́не: чи не згожу́ся я?
»До́бре, па́ні!«
Та й пійшла́ за не́ю. »Все« , ду́маю, »що-не́-бу́дь запрацю́ю собі. Робо́ти не бою́сь: тре́ба жи́ти, то тре́ба й роби́ти, щобъ не було́ одъ Бо́га гріха́, а одъ люде́й сорома́. Нема́ нігде́ хліба лежа́чого.«
Привела́ мене́ па́ні до свое́і госпо́ди. Невели́чкий буди́ночокъ; кімна́тки низе́нькі, похи́лі, а про те сто́льчики вся́кі, коло стіни́ рядо́чкомъ, и за́віси на око́нцяхъ, и дзе́ркальце виси́ть, — хоть тамъ таке́, що якъ подиви́тись у ёго, то й себе́ не пізна́ешъ: такъ тобі перекри́вить обли́ччє… Стріла насъ па́нночка, вже доро́сла й огрядне́нька собі, ні вро́ку.
»Що́, ма́мінько«, пита́е, »наняли́?«
»Ось иде́ за мно́ю. Яка́сь селю́чка нагоди́лась.»
»Отсе́, ма́мо! що́ зро́бите, то все не до ладу́! На́ що вамъ селю́чка здала́сь? Вона́ нічо́го не вміе,
