Схопи́лась та й побігла шля́хомъ; а вже вечоріло и роса́ па́ла. Біжи́ть, біжи́ть Ната́ля, се́рце бъе́тця, якъ не ви́скочить… Місяць зійшо́въ; нічъ те́пла й ти́ха… Отъ и Дніпро́ блищи́ть си́нёю филею, и човни́ по бе́резі роски́дані, а тамъ и перевізъ; за малу́ годи́нку перебігти мо́жна — недале́чко.
Коли́ чу́е Ната́ля — за не́ю жену́тця. Огляну́лась — се Дани́ло мчи́тця… Уже́ настига́е… Не памята́ючи себе́, ки́нулась Ната́ля въ во́ду й поплила́ Дніпро́мъ, якъ та ри́бочка.
Примча́всь Дани́ло. »Не втече́шъ!« крикнувъ, »не втече́шъ!« Ски́нувъ чо́вна на во́ду и попли́въ за не́ю; нема́ весла́ — гребе́ го́строю ша́блею. Чо́венъ лети́ть… та все не дожене́ Ната́лі. Уже́ вона́ й далече́нько. Черво́на ху́стка пійшла́ бистрёю; до́вга коса́ роспусти́лась по воді. Дани́ло и вловивъ іі́ за ту ко́су шо́вкову… якъ замахну́вся блиска́вою ша́блею, тілько кровъ те́пла счервони́ла си́ву хви́лю Дніпро́ву.
Загуби́въ жінку Дани́ло, та й самъ пропа́въ… чи самохіттю, чи такъ уже́ Госпо́дь ёго́ покара́въ. Найшли́ обо́хъ риба́лки въ-ра́нці. Вона́ зму́-
