Ця сторінка вичитана
мана, и здоби́чи. Поси́вівъ, якъ той го́лубъ си́вий.
Давъ Госпо́дь дожда́ти друго́і дочки́. Висо́ка та ста́вна, та чорнобро́ва! Ви́сватали іі́ хоро́ші лю́де, — со́тникъ молоди́й и на лиці ду́же га́рний. Бу́чне весіллє спра́вили: одъ іі́ дво́ру, ажъ до це́ркви, черво́ною кита́йкою ви́слали; срібними ку́бками госте́й частова́ли. Да й понахо́дило жъ іхъ чима́ло! въ ха́ті й на дво́рі, и коло бра́ми — ажъ усю́ у́лицю вдовжъ закраси́ли. Цілий ти́ждень гуля́ли.
По весіллі поблагослови́въ стари́й молодя́тъ, ви́проводивъ до госпо́ди… Су́мно старо́му Макси́му само́му въ ха́ті; гля́нувъ тогді на Дніпро́, та й згада́въ ста́ршу дочку́, а слёзи ёму́ покоти́лись на си́вий усъ. «Ка́трю! Ка́трю! дити́но моя́ хоро́ша! загуби́въ я твій вікъ молоде́нький!«
