Ця сторінка вичитана
Оте́ць Андрій ви́йшовъ до ёго. Вінъ за́разъ и кри́кнувъ.
Оте́ць Андрій підня́въ ру́ку, та ёму́: »Бушова́ти въ моій ха́ті не годи́тця. Я стари́й чоловікъ и служу́ Го́сподеві; утихоми́ртесь!«
Той и сти́хнувъ зъ-ра́зу.
»Хотіли ви бідну дівчи́ну погуби́ти… чи въ васъ же не було́ сестри́, або ма́тері рідноі? Схаменітця! Богъ не попусти́въ вели́кого гріха́, такъ ви метну́лись тогді старо́го чоловіка обіжа́ти! А лю́бите, якъ лю́де велича́ють до́бримъ чоловікомъ. Го́ре вамъ! Не обіжа́йте біднихъ люде́й! Я сёго́ не попущу́, по́ки живъ. Я найду́ судъ и роспра́ву! Идіть собі зъ Богомъ!«
Пано́къ нашъ верть за две́ри, якъ обпа́рений. Съ того́ ча́су й буди́нки отця́ Андрія обхо́дить. Отта́къ-то й ви́йшло: Знай, Ля́ше! якъ роска́зують старі лю́де.
