Грома́да зібра́лась, якъ нічъ, сумна́; молоди́ці кричя́ть, пла́чуть; а ма́ти — якъ нежива́ хо́дить. Ра́дились цілий ра́нокъ. Положи́ли, щобъ Окса́ну одби́ти въ Ля́ха того́ жъ само́го ве́чора.
Тпмішъ зібра́въ паробківъ: »Бра́тіки моі, това́риши ми́лі, поможіть мині!« Засіли вони́, не дале́ко па́нськихъ буди́нокъ, за моги́лою, а якъ сме́ркло, пидібра́лись підъ са́мі вікна; ди́влятця — стоіть Окса́на и ру́ченьки опусти́ла; біла якъ ху́стка; а панъ оконо́мъ узя́вся въ бо́ки и сміе́тця, и загово́рюе, да́лі за ру́ку іі́… Вона́ якъ ухопи́ла сто́ликъ, що тутъ стоя́въ, підняла́ надъ імъ, та такъ подиви́лась су́мно, що, хло́пці ка́жуть, ажъ намъ се́рце похоло́нуло.
Панъ оконо́мъ погрімавъ и ви́йшовъ, а Окса́ну зновъ замкну́въ. Паробки́ на́ши ки́нулись, тілько́ дзвеніло скло́ въ вікнахъ, вско́чили въ по́кій, вхопи́ли Окса́ну, та й помча́ли до отця́ Андрія.
Я тогді служи́ла въ ёго́ за на́ймичку. Вінъ удове́ць, стари́й-стари́й; борода́ до́вга, біла якъ молоко́. Сидівъ вінъ, чита́въ Святе́ Письмо́, свічечка горіла, якъ убігли хло́пці зъ Окса́ною. Вінъ уста́въ та: »Бо́же благи́й, Бо́же мій милости́вий!«
