Ця сторінка вичитана
Убра́ли молоди́хъ, положи́ли по́ручъ на столі; хто́ пійшо́въ додо́му, хто оста́всь на́ нічъ. Ди́влятця, — нема́ старо́і Орли́хи, якъ у зе́млю ввійшла́! Да вже на други́й день знайшли́ підъ ти́номъ неживу́: си́ня, си́ня, якъ бузина́.
Молоди́хъ уку́пці похова́ли; стару́ оддалікъ. Ха́та іхъ такъ и розвали́лась пу́сткою; ніхто́ не купи́въ, бо, ка́жуть, що-ве́чора, якъ місяць зи́йде, по тому́ дво́рищу тиня́етця молода́ Орли́ха. У глуху́ нічъ ся́де про́ти місяця, зло́жить бі́лі ру́ки, піджида́е свекру́хи, та й докоря́е: »Ти мене́, молоду́, зъ світу звела́, стара́ Орли́хо!«
