хуте́нько іхъ наче́ркавъ у папе́рі. И весе́лий зновъ ставъ, яки́й и бувъ пе́рше.
Провівъ насъ, та й ка́же: »Не бійтесь, усе́ бу́де такъ, якъ слідъ ёму́ бу́ти: на те голова́ и прия́тельство. Намъ аби́ мале́нький пода́рочокъ; я́къ-то гово́рять: Зъ ми́ру по ни́тці — го́лому соро́чка.«
»Щобъ не довело́сь ми́рові оголіти!« кажу́ я, »бо, поздоро́въ Бо́же васъ, бага́цько ду́же ниточо́къ тихъ тя́гнете, да зъ усіхъ бо́ківъ.«
Все, якъ пообіща́въ Захаре́вичъ, скінчи́лось до́бре. Поклони́лись ми па́ніі, та й, не га́ючи ча́су, до Хмели́нцівъ. Въ Хмели́нцяхъ рушники́ були́ гото́ві, тілько насъ и жда́ли. Зроби́ли змо́вини, а тамъ и весіллє спра́вили.
До́бре погуля́ли и старі й молоді. По всёму́ селу́ пійшла́ чу́тка, що въ насъ весіллє: музи́ки гра́ють, у бу́бонъ бъють, — ве́село було́, бу́чно!
Пра́вду гово́рять: Зъ га́рноі дівки га́рна й молоди́ця; га́рно заверти́тця, га́рно й подиви́тьця. Що́-то за молоди́ця ви́йшла зъ на́шоі Ма́рти! Дівчи́ною якъ була́, бігае, сміе́тця, щебе́че; а тепе́ръ, я́кось ніби розумнійша ста́ла:
