сна, якъ ма́ківочка! Заквітчана, въ черво́ному нами́сті, соро́чка виши́вана, въ череви́чкахъ, — ну, дівчи́на!… якъ зірочка!
Ви́бігла съ каганце́мъ, поба́чила мене́ й Я́кова. »Ай, дя́дьку!« ка́же, »що́ се ви!«
А се, ба́чте, не я, а Я́ковъ… ле́дві каганця́ зъ рукъ не ви́бивъ.
»Ма́рто, я́сочко моя́!« ше́пче.
Ажъ ось и стари́й Ко́ханъ ви́глянувъ; а за нимъ стоіть Кохани́ха. Поздоро́вкались, привіта́лись.
»Э, до́чко«, ка́же стари́й, »лю́бихъ госте́й до ха́ти про́сять, а ти тутъ въе́сся. Иди́, моя́ ла́стівко!« И пропусти́въ іі́ въ две́ри.
Увійшли́ й ми, поклони́лись, та й посіда́ли. Стари́й вече́ряти про́сить. Ма́ти й дочка́ коло стола́ то коло пе́чи звива́ютця, а ми погляда́емо одно́ на одного́ та хо́чемъ розмо́ву поча́ти.
Ко́ханъ… Ви, пра́вда, зъ-ро́ду ёго́ не ба́чили. Сёго́ чоловіка всі поважа́ли зъ-мо́лоду.-Якъ паробкова́въ, поведе́ чо́рними брова́ми — дівча́та со́хнуть и дуріють; а тепе́ръ, якъ приста́рівся, моргне́ си́вимъ у́сомъ — грома́да й приміча́е… Пе́рвий чоловікъ у селі Ко́ханъ. Якъ-би́ ви на ёго гля́нули! що ті пани́ ва́ши мі́ські? ошпа́рені горобці! Сей, якъ ви́йде, кажу́ вамъ, — ви-
