»Отсе́ мині ли́хо!« кажу́ я.
»Яке́ вамъ ли́хо, дя́дьку?«
»Да що́ на те́бе найшло́, Я́кове? Ви́йшовъ и здоро́вий, и весе́лий, и співа́въ, и розмовля́въ, а тутъ ра́зомъ нена́че тебе́ кипяче́мъ обпа́рено. Гро́шей не погуби́въ?«
Вінъ за ша́пку: »Гро́ши есть«, ка́же.
»И гро́ши несе́шъ, и дівчи́на дожида́е, а ти якъ у ярмо́ йдешъ!«
А ні па́ри зъ устъ.
»Переночу́емо вже«, кажу́, »ра́зомъ зо мно́ю у старо́го Ко́хана.«
»Якъ іхъ ла́ска», ка́же.
Закипівъ же й я тогді. »Да ти«, кажу́, »Я́кове, говори́ до ла́ду! Що́ ти урива́ешъ по слове́чку, якъ попівна на бенке́ті? Якъ ти мипі за́разъ не ви́сповідаесся, — я тобі не Явту́хъ Товстоду́бъ! и въ старости́ не кличъ: не пійду́!«
Отъ вінъ тогді й поча́въ. »Що жъ мині«, ка́же, »дя́дечку, по тихъ гро́шахъ? Чи ви́куплять вони́ мене́?«
»Чого́ жъ се, бра́тіку, завівъ тако́і жалібно́і? Чому́ не ви́куплять? Аби́ гро́ши, то ви́куписся.«
»А якъ па́ні не схо́че?«
»А вона́ чому́ не схо́че, твоя́ па́ні? неха́й іі́ ба́тьку все до́бре! Чи ти де ба́чивъ таки́хъ па-
