Ця сторінка вичитана
ВИ́КУПЪ.
I.
Роскажу́ вамъ про Я́кова Харче́нка, яко́го вінъ сму́тку набра́всь у Хмели́нцяхъ, залиця́ючись до Коханівни.
Прихо́димо ми зъ нимъ, у неділю, підъ те село́. Со́нечко вже низе́нько. Мій па́робокъ, дивлю́сь, ніби поча́въ пристава́ти. Приміча́ю мо́вчки… приде́ржавъ, зна́ете, собі хо́ду, — приміча́ю: зроби́вся мій па́робокъ зовсімъ дру́гий чоловікъ. Всю доро́гу бувъ таки́й говірки́й та весе́лий, бубонівъ, якъ міський дзвінъ, а тутъ ніби води́ въ ротъ набра́въ, и бро́ви здви́нувъ, и го́лову повісивъ.
»Що́ се«, кажу, »па́не Я́кове, наду́всь, мовъ кули́къ на вітеръ?«
»Яко́го тамъ кулика́ ви ви́думали, дя́дьку!« пробурча́въ.
»Мо́же, притоми́вся, хло́пче?«
