а сей таки́й лихи́й, що неха́й Госпо́дь боро́нить! Такъ люде́й жене́, гіршъ якъ тіхъ волівъ. Отсе́ три дні па́нські одбу́демъ, а четве́ртий за поду́шне, пя́тниця й субо́та якісь толо́чні повиду́мували. А яка́ толо́ка? Не то стра́ви, та й хліба не даю́ть. День при дні, день при дні ро́бимо. Пе́рше все сподіва́лись: молоди́й панъ буде́ до́брий, та й дожда́ли собі до́брого! Вінъ бувъ не ду́же бага́тий, а жи́ти пи́шно, у роско́ші вели́кій хотівъ, по-па́нськи! Що ёму́ до то́го, що лю́де було́ на ни́ві па́дають? вінъ собі то ко́ней заведе́, таки́хъ, що якъ зміі́, то коля́су ку́пить нове́ньку, то у місто поіде — тамъ стра́титця. А намъ ище́ було́ ка́жуть сусідні панки́ (вони́ захо́дять ча́сто съ чужи́ми людьми́ въ розмо́ву, а свое́, то бъють такъ, якъ и вели́кі пани́, — аби́ рука́ досягла́); то й ка́жуть було́: »Десь у васъ тепе́реньки панъ до́брий ду́же! Такъ гово́рить, що ажъ ли́хо! Що мужиківъ тре́ба й нау́камъ учи́ти, и жа́ловати, и не відь-що! Десь ёго́ му́дро ду́же на́вчено!«
А се спра́вді, пе́рше говори́въ, що й ха́ти но́ві поста́влю у три віко́нця, а по́тімъ, то й старі розвали́лись! Мо́же, ёго́ на до́бре й у́чено, та, ма́буть, па́нську исто́ту не переро́бишъ!
Все село́, якъ за стіну засу́нулось, такі смутні усі, що су́мно й гля́нуть! Тілько Горпи́на тро́-
