Сторінка:Марко Вовчок. Народні оповідання. 1858.pdf/13

я по́ручъ изъ си́ми вели́кими ду́хами: самъ по собі вінъ ище́ не ви́явивсь; а вели́ке ёго́ діло, я́ко речника́ наро́днёго, кото́рий гово́рить не одъ се́бе. Не своі ми́слі вінъ объявля́е намъ, якъ Квітка; не свое́ю душе́ю за наро́дъ боліе, якъ Тарасъ: писа́тель тутъ одступи́всь геть, наза́дъ свого́ писа́ння; а въ писа́нні ёго́ самъ наро́дъ, лице́мъ до лиця́, промовля́е до насъ сло́вомъ своімъ та́кожъ, якъ у ви́шчі своі годи́ні промовля́въ піснею. Заслу́га па́на Ма́рка Вовчка́ въ тому́, що вінъ переня́въ одъ наро́ду ёго́ щи́ру мо́ву, якъ перейма́ють пісню, и заговори́въ до насъ такъ, якъ самъ наро́дъ гово́рить проміжъ се́бе. Не мале́ й се́ діло, и не бага́то есть на сві́ті люде́й, кото́рі змо́жуть ви́мовитись такъ письмо́мъ, якъ міжъ про́стимъ наро́домъ гово́рить найрозумнійша люди́на, найніжні́йше се́рце, найчи́стша душа́. Такі́и оповіда́ння, якъ Вовчко́ви (дай Бо́же, щобъ іхъ було́ більшъ напи́сано), ста́нутця съ ча́сомъ осно́вою слове́сности на́шоі наро́днёі, якъ розши́ритця вона́ и роски́нетця на всі сто́-