схоплю́сь, ви́біжу, — ні, нема́ ніко́го: глу́хо и воро́та зачи́нені
О-Пе́трі я́кось, противъ неді́лі, сни́тця мині сонъ: зійшо́въ надъ на́шою ха́тою місяць у-по́вні, та черво́ний-черво́ний; а въ мі́сяці білий півень трепе́четця крильми́, та такъ співа́е, ажъ по селі луна́е.
»Се до́брий тобі десь сонъ присни́вся«, ка́же свекру́ха: »ось поба́чишъ, коли́ нашъ Дани́ло ху́тко не ве́рнетця. Якъ дівчи́ні місяць сни́тця, то жени́хъ, а якъ молоди́ці — чоловікъ приіде, або́ синъ наро́дитця. Тре́ба визира́ти Дани́ла. И не огле́димось, якъ притя́гнуть.«
Вінъ таки́ спра́вді дру́гого дня вве́чері й верну́вся, мій го́лубъ си́зий. Отъ уже́ ми наговори́лись! Я й роска́зую, яки́й-то мині сонъ сни́вся: місяць у-по́вні.
»А мині«, ка́же вінъ, пригорта́ючи мене́, »тілько сни́лась зіронька!«
