Сторінка:Марко Вовчок. Народні оповідання. 1858.pdf/12

жизнь призива́въ у свиді́телі, що и́менно такъ воно́ есть на сві́ті, якъ зрозумівъ розу́мний. Тара́съ упоівъ свою́ ду́шу наро́днёю піснею, тимъ міцни́мъ перего́номъ жи́зни, кото́рий у одній своій ка́плі соде́ржить знамена́теля до́вгихъ годи́нъ повсядне́вности. Тарасъ двома́, трома́ слова́ми підійма́е духъ свого́ чита́теля вго́ру, на́че самъ чита́тель пройшо́въ черезъ усі мита́рства и зрозумівъ іхъ могу́щимъ ро́зумомъ. Поэзия Квітчина есть хлібъ насу́щний; поэзия Тара́сова — вино́, веселя́щее се́рце: бо хоть пону́римъ скла́домъ, хоть пла́чучи оповідуе вінъ и́ногді людську́ю до́лю, а въ ду́шу на́шу ллє сцілю́щу и живу́щу во́ду: не поме́ртвихъ бо посла́въ ёго́ Госпо́дь голоси́ти, а живи́хъ на діло жи́зни воздвига́ти. Скажу́ тепе́ръ и про па́на Ма́рка Вовчка́… Тілько зда́стця и́ншому ди́вно, що писа́теля но́вого, зъ невели́чкою ёго́ кни́жечкою, становлю́ я по́ручъ изъ си́ми вели́кими ду́хами, кото́рі вже давно́ всели́лись въ насъ и веду́ть насъ назнамено́ваною одъ само́го Бо́га даро́гою. Не Ма́рка Вовчка́ становлю́