ва́емо собі, пусту́емо; коли́ хтось: »Ге́-ей! ге́-ей!« ажъ луна́ пійшла́ поміжъ гора́ми. Ми такъ и здрігну́лись. Ди́вимось, а се чумаки́ зъ гори́ йдуть. Воли́ все си́ві-полови́і та круторо́гі, а я́рма мере́жані. Чумаки́ ста́вні, молоди́і.
»Отсе́, вра́жі бурла́ки!« ка́жуть дівча́та, »якъ наляка́ли!«
»Слу́хайте лишъ«, загомоніла Мо́тря Чемерівна (така́ прудка́ та мото́рна була́ дівчи́на, кароо́ка!) »привіта́ймо ми чумаківъ!« Та й затягла́:
Дівча́та й собі підхопи́ли; а чумаки́ йдуть, та тілько погляда́ють, а да́лі якъ уда́рятця на насъ! ми въ-ро́стичъ. Чумаки́ за на́ми; переняли́, та й оступи́ли, якъ хма́ра.
»Пустіть насъ, пани́ чумаче́ньки!« про́ситця Мо́тря, »бу́дьте ласка́ві!«
»Эге́ жъ!« гукну́въ чума́къ, висо́кий, якъ дубъ, сто́ячи нерухо́мо; а ру́ки просте́ръ, щобъ перейма́ти; у зуба́хъ лю́лька; »эге́! не зна́ешъ, моя дівчи́но, звича́івъ чума́цькихъ!« Та й замо́вкъ.
А дру́гі взя́ли жартова́ти зъ дівча́тами. Я все за Мо́трю хова́юсь. Коли́ ви́йшовъ чума́къ, хо-
