Мину́въ мій рікъ шісна́дцятий, сімна́дцятий почина́ю. Одсвяткова́ли ми Зеле́ну Неділю. Одно́і но́чи присни́всь мині сонъ: Стою́ я въ зеле́ному жи́ті, ви́шче по́яса; навкруги́ мене́ колоси́тця пшени́ця и макъ червоніе, а противъ ме́не два місяці впо́вні. Що оди́нъ ясни́й, а дру́гий ще яснійший; и пливу́ть на ме́не про́сто. Той же яснійший місяць та все друго́го попережа́е, а да́лі такъ и скоти́всь мині на ру́ки, а дру́гий за хма́ру зайшо́въ. Проки́нулась я, та й роска́зую, яки́й-то мині ди́вний сонъ сни́вся.
»То́ жъ бо й дивни́й!« ка́жуть ма́ти, а сами́ всміхну́лись.
»Чого-то тимъ дурни́мъ дівча́тамъ не присни́тця!« озва́вся ба́тько. «Бачъ, місяця руко́ю вхопи́ла, якъ вола́ за ро́ги! Сни́тця, то й сни́тця.«
»Чому́?«, ка́жуть ма́ти. »Сонъ мара́, а Богъ віра!«
У неділю одпроси́лась я́кось у ба́тька на погуля́ннє. Ви́йшли ми за село́, на моги́лу; спі-
