Ця сторінка вичитана
СОНЪ.
I.
Було́ насъ у ба́тька три дочки́, — я найста́рша. А бувъ нашъ ба́тько таки́й-то грізний! Въ ряди́-годи́ пу́стить на у́лицю погуля́ти зъ дівча́тами. »Нікче́мний той рідъ жіно́чий«, ка́же: »все бъ імъ гуля́ти! Гуля́ють та цоко́чуть, якъ ті соро́ки.«
»Хиба́ жъ ти й самъ не гуля́въ зъ-ро́ду, Йва́не?« ска́жуть ма́ти.
»А я зъ-ро́ду ду́рнемъ не бувъ, дя́ковати Го́сподеві!«
Хоть бувъ та́то грізний, а про те́ ду́же насъ жа́ловавъ. Було́, якъ поіде въ Ки́івъ, то й навезе́ намъ гости́нцівъ хоро́шихъ: мату́сі очіпокъ шо́вкомъ гапто́ваний, чи пла́хту черво́ну; мині до́брого нами́ста, або́ стрічо́къ, або по́ясъ черво́ний, найкра́щий; мали́мъ се́страмъ тожъ сере́жки, нами́стечка… Отсе́ було́ хоть якъ ра́но при-
