ро́бить, якъ не глу́митця — мовчи́ть; тілько ча́сомъ тихе́сенько очи́ці на не́і зведе́. А паненя́та, якъ ті пъявочки́, вче́плютця: »А ти дурна́! а твій рідъ уве́сь дурни́й! а ну, йди танцюва́ти!« Штовха́ють іі́, дря́пають, щипа́ють. Вона́ тілько поди́витця, моя́ голу́бонька! Па́ні, ажъ розгніваетця, та ка́же: »Се яка́сь камяна́ дівчи́на!«
Давъ Госпо́дь ве́сну; копа́емо ми, то сіемо въ саду́, а Ода́рка й за порігъ не ви́йшла. »Яка́ зъ не́і тутъ робо́та бу́де!« ка́же па́ні, »неха́й лу́чче гапту́е.«
Одного́ дня, одроби́лись, йдемо́ зъ са́ду, а па́ні й ка́же: »Пе́вно, що Ода́рка не гапту́е: або́ спить, або́ такъ куня́е.«
»А пе́вно, ма́мо, що не гапту́е«, ви́рвалась ста́рша па́нночка. »Я до́бре се зна́ю.«
»Ти́хо!« ка́же па́ні. »Поди́вимось, що вона́ ро́бить.«
Ста́ли вони́ підкрада́тись… увійшли́. Ода́рка лежи́ть, зложи́ла ру́ки підъ голо́вку, бліда́-бліда́, тілько о́чи ій ся́ють; лежи́ть и ди́витця на насъ пи́льно. Ажъ па́ні спини́лась и нічо́го не
