се міські порядки, то мусили що-ночі братись до хижки, де нашли собі містечко, і там лягали звечера. Остатній погляд був на темницю, на її понурі віконечка, і думка остатня по-над нею носилася; у-ранці думка перша в темницю летіла, і перший погляд жадав того понурого образу темниці. Жадної полегкости, жадної зміни не робилося, тільки що погода все холодшала, осінні морози пали, вечори й ранки стали морозити; усі люде вже загорнулися в кожухи, усюди в печі запалили по хатах, і малая дівчинка хутче та хутче бігла ввечері до хатки, а ранком на своє місце на великому камені проти темниці, а стара вже не мала сили кроку перейти, не опираючись на молоду невістку.
Усі вони знали, який суд буде, і тільки дожидали того дня, коли скінчиться. Прийшов день той — ясний, холодний; сніжок потроху порошив, коли відчинилася темниця і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці, пара до парі. На пляцу зібралась купка людей, дві якісь жінки плакали, виглядаючи своїх поміж парами в кайданах. Яково лихих, роспачливих голів пройшло поміж тими парами! От Кармель. Хто має з ким попрощатися позволили попрощати. Кармелева мати впала, побачивши його; жінка його з дочкою були коло його, зовсім на-поготові за ним іти в далеку дорогу, та Кармель, по-
