поховавши жінку, одшукав у неї сім дзеркальців — яких вже смирних та пісних жінок і дівчат він стрічав на віку, так не помоглось: зосталось таке в його переконання, що кожнісенька вдивляється у сім аж дзеркальців, — і зосталося те переконання немов гвоздем вбите. А мельникова дочка… Та, мельникова дочка, бувай здорова. Не будемо вже тут знати, як ти заспіваєш далі і що зробиш далі — мельник кличе Кармеля, — от складають муку на віз, іде росплата, й Кармель їде до-дому.
Їде Кармель до-дому та все дума про дівчину, про наймичку. Мина село Лани вже так потихеньку, наче б недужого віз, а очі то як розбігаються на всі боки! Та ніхто не показавсь на улиці — і аж до самого дому, до господи зітхав Кармель. Дівчина з ума не іде. Перебув день Кармель з своїми думками — важко й солодко; перебув другий день — ще важче, ще солодше; перебув третій день — зовсім вже не сила. Голова болить, і серденько кипить, і тіло болить. Ще ледви перемігся він до півдня, а там запріг та й поїхав у село Лани.
Він не знав не бачив, як переїхав чистим полем, як проминув темним гаєм, тільки все поганяв, бо поле, здавалось йому, розбігалося усе ширше та далі, гай усе розроставсь довший та непроглядний.
Приїхав таки у Лани. Приїхав. Тихий вечір, сон-
