міл ними. І обличчя в їх такі страшні, такі чудні… жах знов напав Галю!
— Де старший брат? — спитала вона. — Де він?
Жах усе більш та міцнїйш її понимав і посягав і з почону вона нїчого не здолала зрозуміти: потім далї усе вже зрозуміла, усе побачила й розібрала.
Вона бачила старшого брата мертвого під дубом і знала, що забив його Михайло її. Вона була на похоронї й бачила, як старшого брата опустили в купі з її Міхайлом у глубоку яму, всипану листом і вона прощалась із обома… Та чудно якось усе змішало ся у неї в голові і навіть якось чудно очи бачили й уха чули: то вона думала про іграшки з братами на луцї, про покійну неньку й нагле уявляли ся у думцї молодиця з дитиною сьмілою та веселою на руках у вбогому хуторочку, що маками закрасивсь і усьміхаючись показувала, шлях який: то йшла вона з церкви і прислухалась до Мохайлового голосу, то Днїпро своїм плеском усе поглушив: то чуло ся їй — стогнуть, бачило ся голе каміннє, темні гаї, а разом вечір весїнний, чаруючая квітуща сьвіжість і здалека велике село на горі… то все живе, одрадісне й дороге, то все мертве, поховане дороге… Вона дожида-дожида до себе жениха, вигляда його, вловляє голоса його, а коло неї менший брат знаходить ся, проти неї його вже мужнє та знакоме любе обличе і вона йому всьміхаєть ся й дуже раденька… А от і усї брати сидять ря-
