аж глянути мило! І усї вони любили дуже, пестили й жалували сестричку свою малую Галю, а найбільш усїх менший. І усїх братів любила дуже і жалувала Галя мала, а над усїма меншого брата. Було, що підуть брати у бір на ягоди, або по гриби й візьмуть малую сестричку зі собою, то вже нїкому не попустить менший брат нести втомлену Галю, ані до кого Галя не піде на руки від меньшого брата. А як брати сами ходять часом гулять та забарять ся та повернуть ся до доми пізно, усїм Галя раденька страх, а до першого, до меньшого кинеть ся і ввіпєть ся, як пявочка, устоньками і обівєть ся наче хмелинонька ручечками. А знов як не вгодять Галї брати, то Галя поплаче й погорює, плачучи й горюючи пожалить ся тай годї, а вже як меньший брат чім її скривдить, так Галя й словечка не зможе вимовити і втїче од усїх і сховаєть ся од усїх і знайдуть її по тому, що вже сильненько ридатиме — а нїхто теж слїз не згамує, ручечок не одтулить від личка, тільки той менший братик.
Жила вдова з дїтьми у хатцї — навіть би й хаткою назвати не годило ся, хіба хижкою, — і стояла вдовина хатка на луцї під горою, оддалїк собі від усякого иншого житла й садиби, стояла на широкій, зеленій луцї. З одного боку нависла гора камяна над хаткою, поросла лїсом і неначе грозила: — ““От, як схочу — один камінець покочу і тебе, хатинку, зовсїм привалю”. У право мимо хатки звивав ся шлях у місто — й який же тихий та пустий сей шлях мимо вдовиної хатки і як же він що ближ-
