хнула немов покидаючи яку важку думку й глянула на дїток, а у дїток серденятка знов заграли ся й знов охопила їх надїя на щось хороше.
Дві старенькії жінки сидїли, сопочивали на церковному рундучку і словце “армарок”” попало в уха дїтям: вони припинили ся.
— Чудовний ярмарок сьогоднї! — казала старенька ї непричасно дивила ся проти себе у далиню.
— Еге-ж, еге! — одказала друга кашляючи, — люде вироють ся ще з вечора тудою.
Дїтки ізглянули ся й всьміхнули ся, наче говорячи: от воно й є! Не дурно-ж й дожадали чогось… Галя вигукнула: — Мамо! Ярмарок, ярмарок! Ой ходїм, мамочко, ой ходїм, сердечко, хутчій у ярмарок!
— Ходїм, мамо, у ярмарок! Ходїм, мамо у ярмарок! — почали просити ся усї сини.
— Хідїмте, ходїмте, мої голубята! — каже удова. Тай пішли усї у ярмарок.
Сонечко пломенисто грало ся у небі, вітрець жвавенько хитав деревами, що попадали ся де не-де по дорозї й шумів у міських садочках: народ гучно валив улицями: вози якось веселенько рипіли один по другому, ледві можна було пробити ся, протискати ся поміж рябенькою купою людською. У голові аж крутило ся: то мигне проти тебе просто розшитий рукав тонкий, то ледві не зачепить тебе колесом, то одсахнеш ся від пари очей грізних, то на шиї у себе чуєш морду волову, то рогами тебе заштовхне він, то знов ти заштовхнув та
