єй-же Богу мойому виборні се десять хлопцїв стояло: чорноброві, кучераві, обличя, як лїтнїй ранок веселий падають очі як зорі сяють: і виборна се була сестричка Галя, хоч у плохенькій, та у вишиваній сорочечцї, хоч у латаній, та в синїй юпочцї, хоч у виношеній, та у червоній стрічечцї: босії ніжечки, тільки диви — затанцюють, а вічки то вже й танцюють, а голова так то швиденько вже повертала ся до того й до того й до усїх, що ось-ось темні кичері вибють ся з під червоної стрічки. — Галя сьмієть ся й погукує на братів і брати теж сьміють ся до неї — найбільше менший братїк і сама удова усьміхаєть ся.
Перш усього побрали ся вони до церкви. І веселенько було йти швиденько по дорозї, дивили ся по боках і у перед. З-за гір, із округи, з-за темних сосен, з-за кичерявих дубів пробивали ся рожеві промінї усе пломенистїйші та червонїйші, росяна лука усе далї вирізувала ся: Днїпро синїй шумів і легкий туманець хитавсь понад їм. Чутно, як із моцна бють у дзвони у містї й видно — наче комашня, купки людей поулицях.
Вони прийшли до маленької церковцї, до старенької, що стояла збочивши ся коло міської брами. На цвинтарі росли високі дерева — клен да береза: з-за їх тільки видать було хрест похилий на бік та тамки, де всьох клен один, кріз сухі віти вбачало ся церковне віконечко, узеньке і довгеньке й частинки сивої мшистої стїнки. Вони пройшли поуз деревами до руиду-
