знов із відрами по воду до криницї проходив. Вечерами зграя коло криницї була гучнїйша, нїж ранками. По трудах дневних і по роботї й по клопотї знимав ся регіт, за водили ся голосні розмови. Тут бачив хлопець, як иньша весела дївчина і прудкая, що не посмирили її анї робота, анї труди, щиро співала й підтанцьовувала, танцювала й підспівувала з відрами на плечах на загальну втїху людську і на потїху: як возницї борють ся або прискають водою й лякають дївчата: як часом наймички, розваживши ся, сьміяли ся теж й грали ся між собою. Гомонїла зграя поки сонечко не заколувало ся, червоний захід не обгортав в кармазин — і мороз не кріпчав — дзвінко й різко одтупували, у дзвін вдарено, риплять полозя й біжать санки і людський голос і собаче гавкання. І вечір згасає який же холодний, червоний, самотний вечір!
У хатї сьвічка горить. Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить хазяйка вишиває кругленьку квітку на очіпку шовком, — сидять коло столу обоє. Наймит веде коня напувати, дає коню вівса й сїна і корову заганяє на ніч, теж упертого кабана заганяв, приносив у хату дров на завтра, щепив тріски на підпал, вигрібав попіл із печі, мазав хазяйські чоботи. А хазяїн усе шиє, хазяйка вишиває і що не будь розказує чоловікови про те, що бачила на торзі, що чула від сусїди: хазяїн сдухав мовчки, й часто оглядає ся на наймита, прикрикує, пригрожує: була й те, ще уставав хазяїн, кидав роботу і карав наймита свого або за те, що по-
