дат и смерть» и «У Кыиви» — Дніпро, берег і верби. Всі найдіяльніші часи свого життя Шевченко часто був заклопотаний ріжними сюжетами для своїх картин і виконанням їх: то він прохає Кухаренка, щоб той вислав йому костюмів для історичної картини «Головатий», то збірається літографувати її, то пише портрети, що годували його, й між тим знов невеликі картинки. З сього ціклу його робот нам у 1875 році довелось бачить дві, обидві здається були привезені кімсь з Киян у Петербург і через художника П. Мартиновича втрапили на кілька день до Академії Художеств.
Обидві ті картинки були намальовані олійними фарбами на товстому картоні розміром приближно 6×8 в. Одна з їх — «Отаман Гамалія» що пливе, стоячки на байдаці, оточений запорожцями які гребуть веслами. Навкруги по хвилях видно другі байдаки, що пливуть за ними. Зміст другої картинки за давністю часу ясно не пригадаєм. Портретів же, як ми згадували, робив він найбільше — фотографія у ті часи ще мало була розповсюджена і через те всюди, хоч по трохи заможних паньских родинах, стіни кімнат були оздоблені мальованими портретами предків. Художники мали добрий заробіток з тої праці. Шевченко також зробив їх багато і ті з них що нам доводилось бачить (особливо акварельні[1]), були виконані дуже добре — строго нарисовані, кольориту свіжого і зовсім не подібного до його праць олійними фарбами.
Після гарячої працї коло малювання й офорту, після громадської не меньш гарячої поетичної діяльности і взагалі після петербургського чаду Т. Гр. двічі вже їздив на Україну — його тягло й спочить там і набратись свіжих вражінь і матеріялів, але обидва рази він дуже мало чого привіз. Дивно, що Тарас Григорович, бувши свідомим українцем, і до того-ж художником, без міри кохаючи свій край, — мало цікавився де-якими сторонами тодішнього народнього життя. Правда, тяжка неволя рідного люду, його моральна пригніченість і безправіє, закривали собою всю надвїрню сторону того життя, а Україна того часу, мов ріжнобарвний мак, ще цвіла самими чудовими цвітками етнографічних прикмет. Життя народнє було мало ще порушене новими звичаями. Орігинальне чумацтво ще закрашало широкі степи й шляхи-ромодани. Сама яскрава етнографія цвіла тоді і по селах і по містах, але, як се часто буває, поет, яким цілковито і був Т. Гр., ніби недобачав суто-художницького й мистецького боку життя, навіть нерідко й тоді як малював його у своїх картинах…
Історічні форми життя України, правда, уже давно були зруйновані, але етнографічні, під впливом причин економічних та инших, тілько ще, можна сказати, починали руйнуватись. Ні залізних колій, ні путящих зносин однії губернії з другою не було. Все це спріяло тому, що велика сила сельских церков ще мала свою місцеву українську архітектуру, що чудові вироби, дивовижне шиття шовками ще всюди тоді красувалось у церквах — на престолах, ризах панотців і т. и.; різьба, горорізьба иконостасів чарувала тоді всякого, хто мав правдивий художницький смак, убрання селян були ще зовсім непопсовані впливом міст. У рідкій хаті не було килимів та вишиваних ушників. З тих часів Україна так змінилась, що стала вже цілком иншим краєм. І от, бачивши все теє перед очима, Шевченко дуже мало зоставив нам з усього згаданого. Його відомі малюнки церков та історічних місцевостей почалися не його заходами, а з'явились, яко наслідки ученої программи, яку повинен був виконати хоч би й хто небудь инший, і то через те, що не було ще тоді фотографії, яка в один мент здіймає і записує навіки те, що треба здобувати оливцем або фарбами цілі тижднї, і що тепер робиться кожним вченим власноручно. Тут ми нагадуємо про посаду що одержав Шевченко при «Кіевской комиссіи для разбора древнихъ актовъ». Одержавши цю службу артист-маляр багато попоїздив по Україні не тілько лівобічній, але й правобічній і певно безліч
- ↑ Один з їх — декабриста Луніна — знаходиться теперь у Р. Музеї Імп. Александра III; других два у збірці сен. Рейтерна. Ред.
