Усякому дослідувачеві чи художньому критикові, який би взявсь розглядіти і безстороннє оцінувати малярські твори Шевченка і хотів би поставити кожну річ, напр. рисунок, сепію, акварель, картину чи якийсь офорт до відповидньої категорії, а в ній окрему видатнішу річ на її відповідне місце, — ця праця безперечно не вдалася-б і то по тій простій причині, що й до наших часів малярські твори Шевченка ще не були зібрані до купи у одну виставку, бо переховуються вони з дебільшого у ріжних громадських, або и приватних коллекціях, а також і у значного числа окремих осіб які ті роботи цінять і ні на які виставки їх не дадуть. При такому стані річей — мало хто мав приємну нагоду бачити стілько Шевченкових художних праць, щоб витворити собі сталий, об'єктивний погляд, яким би без вагання міг поділитись з громадянством. Се буде можливо хиба тілько після всіх виставок його творів, що оце влаштовуються у Київї, в Москві, Харькові, Чернигові і тут в Петербурзі, та після всіх тих відчитів, рефератів, промов і спогадів, які мають відбутись при святкуванню, та ще й після інформацій і відомостей про окремі невеликі збіраниці або й поодинокі роботи. Тоді, передивившись усе і простудійювавши його добре, фахові люде певно б написали повну критичну розправу про малярство Шевченка і тим би заповнили істнуючу прогалину. А поки що, ми, з нагоди наступаючих свят і сього видання, бажаємо розповісти наші гадки про значіння Шевченка, як маляра, на підставі тих його праць, які ми не раз бачили й знаємо.
Каноничний ідеал красоти, що походив ще з часів греко-римських, був не зовсім до ладу підновлений у часи «відродження» і, проволікшись до половини XIX в., занепав до цілком схолястичної організації всіх боків малярства і привів штуку, найбільше теж саме малярство, знов трохи що не до византїйського ієратизму. Сей псевдо-кляссичний ідеал замикався у най-
