Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/94

певним поміж узброєними слугами. Бо як один має лиш погорду, а другий лиш підзорливісгь, то неможливо їм іти згідно разом. Тому, володар, що не визнається у військовому ділі, крім інших прикростей, як сказано, не може мати поваги серед свого війська, ні не може тому війську довіряти. Тож хай ніколи не відриває думки від вправи у воєнному ділі і в час миру хай більше вправляється, ніж у час війни. А це може робити двома способами: один — ділом, другий — думкою. Щодо діла, мусить не тільки тримати своє військо добре зорганізоване і вправлене, завсіди посилати його на полювання, щоби призвичаїти тіло до невигод, щоби при цьому пізнавати природу країни, приглядатися, як підносяться гори, як стеляться долини, як лежить рівнина, пізнавати характер рік і багон. І в усе те вкладати якнайбільше пильности. Це знання є подвійно корисне: перше, ви пізнаєте свій рідний край і можете краще зрозуміти як його оборонити; друге, пізнавши практично ці місця, зумієте — як зайде потреба — легко пізнати й інші місця. Бо горби, долини, рівнини, ріки і багна, які ось маємо хочби в Тоскані, мають велику подібність із горбами й інших провінцій. Так, що, пізнавши природу однієї місцевости, легко пізнати природу іншої. А володареві, якому бракує цього досвіду, бракує найважнішого, що мусить мати полководець. Бо цей досвід учить, як знайти ворога, як знайти приміщення, як вести вій-