військо, не так легко скориться забаганкам свого Генерала, як та що має на послугах чужинецьке військо. Багато віків стояли вільні Рим і Спарта, коли мали своє військо. Швайцарці, озброєні від ніг до голови і тішаться повною свободою. Прикладом наємного війська в старині можуть служити Картагінці, які, по скінченні першої війни з Римлянами, малощо не були поневолені своїм наємним військом, хоч вождами були громадяни тієї ж Картагіни. Пилипа Македонського, по смерти Епамінонда, Тебанці зробили вождем своїх людей, а він, після перемоги, відібрав їм свободу. Мілянці, по смерти дуки Філіпа, найняли собі за начальника своїх військ проти Венеціянців Франческа Сфорцу, який, поконавши ворога біля Караваджіо, злучився з ним, щоб ізгнобити Мілянців, яким служив. Його батько, Сфорца, коли був на службі в королеви Іванни неаполітанської, зненацька залишив її без оборони, так, що вона, щоб не втратити королівства, була змушена здатися на ласку короля Араґонського. Як же мені скажуть, що Венеціянці й Фльорентійці поширили свої володарства якраз при помочі того війська, а його вожди ніколи не зробили себе володарями, а навпаки, захищали їх, то відповім: у цьому випадку Фльорентійці мали щастя, бо з тих мужніх вождів, яких могли боятися, одні не перемогли, другі натрапили на перепони, інші ж куди інде повернули свої амбіції. Той, що не переміг, був Джіованні Акуто. Тому,
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/84
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page84-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)