можливо, щоб хтось увесь рік міг ледащіти з військом у полі, облягаючи місто. Хтось міг би сказати: коли обложене населення, що має посілості поза мурами, побачить, що вони горять, тоді втратить терпеливість; а довга облога і власний інтерес примусять його забути про володаря. На це відповім, що сильний і відважний володар ті труднощі завсіди переможе, то додаючи підданим надії, що лихо не потриває довго, то викликаючи в них жах перед жорстокостями ворога, то зручно забезпечуючися перед тими, які видаються йому надто сміливими. Крім цього, як звичайно ворог негайно по сьому приході мусить палити й руйнувати їх край і то ще в той час, коли люди тримаються ще завзято й готові боронитися. Тому тим менше володар потребує лякатися того, бо після кількох днів, коли розгарячені уми холонуть, шкоди вже заподіяні, лихо вже зазнане, а ради на нього уже немає. От, тоді піддані ще тісніше гуртуються біля володаря, бо здаватиметься їм, що він іще більше супроти них зобовязаний, коли їх хати згоріли, їх землі поруйновані в його ж обороні. А вже така вдача людей: радше бути зобовязаними за ті добродійства, які вони роблять, ніж за ті, які отримують. Отож, уважно розглянувши все те, побачимо, що не є важко розумному володареві підтримувати дух співгромадян перед і по облозі, коли не бракує йому засобів до виживлення й до оборони.
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/77
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page77-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)