Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/7

ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА

Було це під весну 1934. На академічній, у Львові, припадково, стрінув я д-ра Дмитра Донцова, редактора „Вістника”. Привіталися. Він поспитав — як довго зупинюся я у Львові, коли вертаюся до Риму й зараз же поставив справу: чи не схотів би я перекласти на українське „Іль Прінчіпе” Макіявеллія, а він це видасть. Припускаю, що, на це передложення, очі в мене блиснули радістю: знову Донцов сягає глибше й дальше поза наше ґетто! Очевидно, я вхітно погодився на це, застерігшися, що цей переклад вимагає уважної й довшої праці, бо не тільки треба втримати тонкості італійської мови ренесансу, а й притаманний стиль Макіявеллія. Цей переклад зробив я таки у Львові. А тому, що „Іль Прінчіпе” має багато інших італійських видань, то я звертався до мого приятеля у Римі — журналіст Лявро Майнарді, нині покійний — і він, порівнявши ориґінал із іншими виданнями, упевнював мене в правильності мого перекладу. Крім цього, мій переклад порівнювали ми з д-ром Д. Донцовим із іншими перекладами — французьким, німецьким, польським і московським — і ствердили як це перекладачі вільно, відповідно до своєї мови,