удержати цю провінцію, мусіли знищити багато міст. Бо й справді, щоб зайняті міста вдержати, нема певнішого способу, як зруйнувати їх. І хто стане паном міста, що звичне жити вільно, а не знищить його, той нехай жде, що воно знищить його. Завжди бо таке місто знайде оправдання, щоб повстати во імя вільности і старинного свого ладу, яких ні час, ні признані добродійства не дадуть ніколи забути. І чого б ви не робили, як не розєднували або не розкидали мешканців, то вони не забудуть ні про ту вільність, ні про той лад і при найближчій нагоді схотять їх відзискати. Як це зробила Піза, хоч стільки літ пройшло, коли вона дісталася у неволю Фльорентійців. Та коли міста чи провінції звичні жити під володарем, а його рід уже вигас; коли з одного боку вони привичні до послуху, а з другого, не маючи давнього володаря, не можуть погодитися вибрати нового зпоміж своїх громадян; коли не вміють жити вільними й не дуже спішаться хопитися за зброю, тоді без труднощів може князь прихилити їх до себе й забезпечитися щодо них. Але, в республиках більше життя, більше ненависти, більше бажання пімсти; і не покидає їх, ні не дає їм спокою память про давні вільности, так, що найкращий із цього вихід: знищити їх, або йти жити між них.
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/50
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page50-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)