шу Церкву і не увів еспанців ув Італію, а зробивши це, він ніколи не повинен був згодитися на їх пониження, бо, будучи могутніми, вони були б перешкодили іншим у поході на Льомбардію, чи це тому, що Венеціянці були б не згодилися на цей похід, не витягаючи з нього якнайбільше користей для себе, чи це тому, що інші зі зрозумілих політичних рацій не були б забрали Льомбардію від Франції на те, щоб її дати Венеціянцям, а не були б мали відваги викликати суперечку з обидвома. Якби хтось мені сказав: та ж і король Людовик відступив Романью Олександрові, а королівство — Неаполь — Еспанії, щоб оминути війну, то я відповім вище наведеними аргументами: ніколи не сміється допускати до безладу лиш на те, аби оминути війну, бо її й не оминається, лише відкладається на твою шкоду. А коли б дехто навів мені приречення, яке король дав папі, що для нього зважиться на цей похід у заміну за розвязання свого подружжя і за кардинальський капелюх для архиєпископа з Руан, то на це відповім нижче, коли говоритиму про приречення володарів і як треба його додержувати. Отож, втратив король Людовик Льомбардію, бо не додержував ні одного з тих правил, яких трималися інші, що, забравши провінції, хотіли їх удержати. І це не є ніяке чудо, але зовсім простий і звичайний факт. Про це говорив я у Нант із кардиналом Руанським, коли Валєнтіно, — так називали загально Чезаря Борджя, — син
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/44
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page44-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)