Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/41

зараджували і ніколи не допускали до того, щоб воно розрослося, аби лиш оминути війни; знали бо, що війни оминути не можна, а можна лиш зволікати, що було б користю для противника: тому й воліли звести війну з Пилипом і Антіохом у Греції, щоб не вести її з ними в Італії. Тоді могли оминути війну і одну, і другу, та не хотіли цього. Ніколи не припадало їм до вподоби те, що кожного дня не сходить із уст мудреців наших часів: користати з добродійств часу. Уважали за певніше користати з власної відваги й мудрости: бо час може привести з собою добро, і зло, і зло, і добро. Та вертаймося до Франції й уважно пригляньмося, чи держалася вона хоч одного того, про що сказано вище. Говоритиму про Людовика — XII, — а не про Карла — VIII — Людовик довше панував в Італії і тому бачимо краще його поступовання. А побачите, що він поступав якраз навпаки тому, як треба було робити, щоб удержати чужу державу. Короля Людовика привела в Італію амбіція Венеціянців, які з його приходом хотіли забрати для себе половину Льомбардїї. Не хочу картати той прихід короля чи спосіб його поступовання. Бо, хотячи станути ногою в Італії й не маючи там приятелів, — навпаки, за вчинки короля Карла перед ним, були зачинені всі двері, — він був примушений навязувати ті приязні, які міг. І його задум був би сповнився швидко, якби він не наробив інших помилок. Отож, здобувши Льомбар-