Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/39

ся у провінції іншій звичаями від його держави, як уже сказано, повинен стати провідником і оборонцем менше сильних її сусідів, а старатися ослабити потужніших і дбати, щоб випадково не увійшов у цю провінцію чужинець рівно потужний як він; бо завсіди так стається, що його старатимуться увести туди невдоволені, або через свою надмірну амбіцію, або задля страху. Як це ми вже бачили, коли Етолійці впустили Римлян у Грецію. Так же й у всяку іншу провінцію куди Римляни входили, їх пускали туди мешканці тієї провінції. І вже так воно буває, що зараз же, як лиш сильний чужинець увіходить у якусь провінцію, то всі ті, що є менше сильні спонукані завистю проти того, що був потужніший за них, переходять до чужинця. Так, що він не матиме ніяких труднощів, щоб їх прихилити до себе, бо вони всі зараз же охоче зєднають свої сили для оборони його нової держави. Він має лиш тим журитися, щоб вони не зростали в силу й не набирали значіння: а дуже легко своїми силами при їх піддержці може він поконати тих, що є сильні, щоб залишитися самому всевладним у тій провінції. А хто не буде таким способом володіти, той швидко втратить те, що здобув, а під час свого володіння матиме безустанні труди й турботи. Римляни, в провінціях, що здобували, добре зберігали ці засади: кольонізували їх, піддержували менше сильних, не допускали до розросту їх сили, понижували сильних і не допус-