предків, зручно пристосовуватися до обставин. Таким робом, якщо володар і є людиною пересічного сприту, то завсіди вдержиться у своїй державі, хіба що якась виїмкова й непоборна сила забере її у нього. А навіть позбавлений держави, то при найменшій халепі, що притрапиться займанцеві, її знову в нього відбере.
Наприклад, ми в Італії маємо князя Феррари, який видержав напади Венеціанців у 1484 році, Папи Юлія II у 1510 році лише тому, що вже здавна сидів у цім князівстві. Бо законний володар має менше причин і нагод докучати своїм підданим, — тому і є більше люблений. А як ніякі надзвичайні хиби не зроблять його ненависним, то зрозуміло, що такого володаря свої будуть шанувати: бо память про колишні перевороти й про їх причини затратилася в давності й безперервності володіння; а завсіди одна зміна, це підготова до другої.
Та на труднощі натрапляємо в новому володарстві. Як воно не є зовсім нове, але подібне до твору, який можна назвати мішаним, то зміни, що в ньому виринають, постають у першу чергу з тих природних труднощів, на які натрапляємо в усіх нових володарствах: бо люди охоче зміняють пана в надії знайти ліпше. І ця надія спону-
