ренність держави належить вже до історії”, що „ідея суверенності! неморальна, неможлива й абсурдна”, що стреміти до своєї держави це „ненаукова утопія”. З вдячністю згадуємо його аксіому, що власна держава без власного війська нічого не варта, читаючи панегірики „українській” радянській державі. З приємністю читаємо його пересторогу, що „кожен, хто основує свою державу, мусить памятати, що всі люди є лихі, та що при першій нагоді дадуть вони вам це відчути”, — читаючи утопії наших учених про „союзи трьох Русєй” або про „солідарність пролєтаріяту”. Читаючи в Макіявеллія навіщо переможець осаджує кольоністів на завойованій території, — „Володар” розд. III, — то маяченням півголовків видадуться нам голоси тих, що тішаться з большевицько-жидівської кольонізації України. Згадуючи його перестороги проти „небезпек, які формуються”, — пригадуємо, як це, мов горох об стіну, розліталися об голови наших політиків перестороги проти грядучого ворога — цілої московської суспільности, бо в нас тоді „боролися” тільки з царатом. Читаючи його максиму — числити тільки на себе, а ніколи на любов підвладних або противника, встають у памяті надії наших „політиків” на „добре й широке серце московської демократії”, на „змягчення крутого серця царату”; згадується їх „безхитрісна і простодушна” віра в переміну вовка на ягня, в те, що в Московії „не фізичною силою
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/26
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page26-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)