Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/19

Цю сторінку схвалено

здивовані народи подивляли його”. Ці приклади наводить автор. А ми могли б додати до них добродушного Людвика XVI, що скінчив на ешафоті, і миролюбного Карла X скиненого з трону — з одного боку, а з другого — тирана і „різника” Наполеона, що й досі, як і за життя, є предметом обожування у людей… Макіявеллі ліпше визнавався на таємницях збірної психології, ніж теперішні народолюбці. Ці останні воюють арґументом абсолютности моралі. Мораль є єдина, вона й не може бути подвійна — одна в приватнім, а друга в суспільнім житті. Звичайне розумування філістрів. Ніколи приватна людина не сміє накидати правила поступування коллєктивові, бо він має свої закони. „Треба зрозуміти, — читаємо у „Володарю”, — що володар, особливо ж новий, не може послуговуватися всіма чеснотами, якими звичайна одиниця здобуває собі імя чесної людини, бо дбаючи за збереження держави, він із конечности мусить інколи чинити проти вірности, милосердя, гуманности і реліґії… „Не віддалюватися від доброго, коли це можливе, не лякатися злого, коли це потрібне”.

Макіявеллія обвинувачували за його прихильність до поганства. А я думаю, що в його моралі скривається більше духа християнської науки, яка велить рвати всі особисті привязання во імя божої правди, аніж, наприклад, у справді звірячій — креатурній — проповіді яснополянського мудреця, який посилав до чорта всі суспільні