Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/143

пристосуватися до цього: бо не можна оминути того, до чого наша вдача нас схиляє; бо як хтось ішов щасливо одним шляхом, то не можна переконати його, що було б добре той шлях покинути; бо людина обережна не потрапить поступати ґвалтовно, коли приходить час, що цього вимагатиме, тому й кінчить упадком. Якби вдача змінялася так, як зміняються часи й обставини, то щастя не покидало б нас. Папа Юлій II у всіх своїх чинах поступав ґвалтовно, а часи й обставини так відповідали його способові поступовання, що він завсіди осягав щасливо свою ціль. Возьміть під увагу його перший похід на Больонью, ще за життя Джіованнія Бентіволья. З того походу Венеціянці не були задоволені, а й еспанський король звернув увагу Франції на той похід. А він, усе таки, з властивою йому брутальністю і ґвалтовністю став особисто на чолі того походу. Цей поступок збентежив Еспанців і Венеціянців, які й не ворухнулися: останні зо страху, а Еспанці тому, що бажали відзискати все королівство Неаполь. А з другого боку, французький король, побачивши, що папа виступив у похід, і бажаючи мати в нім приятеля, щоби покорити Венеціянців, не відважився відмовити йому свого війська, боючися образити його. Тож Юлій своїм ґвалтовним посуненням осягнув те, чого ніякий інший папа з усією людською мудрістю був би не осягнув. Бо якби він зволікав виступити з Риму, аж не починить усіх конечних