своїх планів не зраджує й не засягає в нікого ради. Та коли він свої плани починає здійснювати, коли починають їх розуміти й пізнавати, тоді ті, що його оточують, починають цим плянам противитися. Тоді, без спротиву він занехує їх. Із того виходить, що те, що він робить одного дня, на другий день нищить. І ніколи не знати чого він хоче, або що думає робити, а на його постановах не можна опиратися. Тому володар повинен завсіди когось радитися. Але тоді, коли хоче він, а не хтось інший. Навпаки, кожному мусить відібрати відвагу, щоб йому давав раду, коли він про неї не питає. Але він мусить обширно питати, а потім про ті справи терпеливо вислухати правди. Не тільки те, а як запримітить, що хтось із пошани не говорить йому правди, то повинен дати йому пізнати своє невдоволення. Дехто думає, що неодин володар, якого мають за розумного, по своїй вдачі таким не є, а видається розумним тільки тому, що слухає ради тих, які його оточують; вони безсумнівно помиляються: бо це загальне й непомильне правило, що володар, який сам не є мудрий, не може мати добрих дорадників. Хіба, що вже доля дасть йому одного, у руках якого була б уся керма держави і це був би чоловік дуже мудрий. У цьому випадку могло б бути, що уряд володаря буде добре кермований. Та це тривало би коротко, бо такий міністер незабаром забрав би у володаря державу. Але шукаючи поради в багатьох, володар, що не є муд-
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/137
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page137-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)