Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/134

XXII.

ПРО МІНІСТРІВ ВОЛОДАРЯ, ЩО МАЄ ЇХ ПРИ СОБІ

Не є для володаря річчю малої ваги — вибір міністрів, які є добрі або ні, залежно від розуму володаря. Перший погляд, який створюється про пана і про його розум, коли бачимо людей із його оточення. Коли вони є здібні і вірні, тоді завсіди можна мати його за мудрого, бо, значиться, умів пізнати в них цю здібність і втримати їх вірними собі. Коли ж вони є противних прикмет, тоді про нього завсіди можна скласти недобрий осуд: бо найбільшу похибку, яку робить володар — це кепський вибір. Кожен із тих, хто знав месера Антонія да Венафро, міністра Пандольфа Петруччія, володаря Сієни, був думки, що Пандольфо це дуже розумний чоловік саме тому, що взяв собі того міністра. А є три роди мозків: одні розуміють самі з себе, другі те, що інші їм вкажуть, а треті ні самі себе, ні те, що інші вкажуть. Перші є найзнаменитші, другі знамениті, треті нездари. Ото, в данім випадку, хоч Пандольфо не належав до розумів першого степеня, то належав до другого. Бо кожен раз, коли хтось уміє розріжнити добро від зла, яке хтось робить і говорить, то хоч сам із себе й нічого не придумає, проте, пізнає лихі й добрі вчинки міністра, одні похваляє, другі направляє. Тоді, міністер, який не сподіється що одурить володаря, залишається