ється в знаки лише там, де проти неї не повстає організована людська сила, а доля звертає свою караючу десницю лише в той бік, де вона знає, що там нема укріплених берегів, ні гребель, щоб її стримати. І як ви хочете ближче приглянутися Італії, — теренові, де найгірше лютує доля, — то побачите, що це якраз і є те поле, де нема твердих берегів, ані міцних гатей. Коли б вона була укріплена людською відвагою, як Німеччина, Еспанія, або Франція, то не принесла б нам ця повінь стільки нещасть, або може й навідала б зовсім інші країни”.
Людська відвага — це той двигун, що панує навіть над фатум, над непоборною гелленською „Мойрою”; ось, та сила, що здвигне на ноги й таку прибиту націю, як тогочасна Італія. Правда, інколи „фортуна варіябіліс” повертається до нас обличчям і тоді ми говоримо про „усміх долі”, про „сприятливі обставини”, про сонценосного Ормузда, особливим завданням якого є визволяти народи і якого треба лише вичікувати. Але для автора „Володаря” не багато важать ці „обставини”. Не вони є тією вагою, що перехиляють терези історичних моментів у той чи другий бік; не вони спричинилися, між іншим, і до перемоги діла Мойсея, Кира, Ромуля й Тезея, що вивели свої народи на нові шляхи. „Вистачить перестудіювати їх чини й життя, щоби побачити, що доля дала їм лише нагоду” — виконати їх замір: зєднати народ і повести за собою. Можли-
