Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/11

Цю сторінку схвалено

колись народу могла зробитися така моральна розквась? І далі — яким способом може піднестися з цього стану Італія? І тут він звертається у своїх думках до вимріяного „визволителя”, який виведе країну з вавилонського полону, — у словах, що печуть, мов гарячий присок:

„Вже пора, — пише він, — щоб Італія по таких довгих терпіннях уздріла, нарешті, прихід свого визволителя. Не можу висловити з якою любовю, з якою жадобою помсти, з якою ніжністю і якими сльозами зустріли б його ті землі, які стільки витерпіли від чужинецького заливу. Які міста зачинили б перед ним свої брами, яке населення відмовило б йому послуху? Який Італієць не віддав би йому поклону? Бо кожен уже має досить панування варварів!”.

Так писав той „цинік”. Той факт, що його головний твір — Іль Прінчіпе — наскрізь просякнений одною-однісенькою думкою — про визволення Італії — надає йому характер рідкісної монолітности. Відповідною є й мова твору — проста, стисла, чесна і мужня, яка не соромиться говорити ані про мету, ані про засоби, щоб її осягнути і яка й досі є предметом чеснотливого обурення філістрів.

Як по крутійській публіцистиці наших часів візьмеш до рук маленький томик Макіявеллія, то маєш вражіння моряка, що з вузького й крученого заливу — виплив на повне море. Ні смороду пристані, ні бруду набережних, лиш гос-