руть собі за зразок тільки льва, не розуміються на справі. Тому не може, ані не повинен мудрий володар дотримувати віри, коли таке дотримування спричиняє йому шкоду, і коли не стало причин, які довели до того приречення. Коли б люди всі були добрі, то цей припис не був би добрий. Але тому, що люди є нікчемні й супроти тебе не дотримали б віри, то й ти не мусиш дотримувати її супроти них. А оправдуючих причин, щоби прикрасити зломання слова, володареві ніколи не забракне. До цього можна б навести безліч сучасних прикладів і показати скільки мирних договорів, скільки приречень стали неважними й пустими через віроломство володарів: з яких той, що краще вмів удавати лиса, мав найкращий успіх. Але конечним є уміти оту вдачу добре замаскувати, вміти добре удавати і лицемірити, бо люди є такі простодушні й такі зайняті щоденними турботами, що той, хто одурює, натрапить завсіди на такого, що дасться одурити. З найновіших прикладів не хочу промовчати одного. Олександер VI нічого іншого не робив, тільки одурював людей, ніколи про ніщо інше й не думав. І завсіди знаходив нагоди робити це. Не було ніколи чоловіка, щоб давав рішучіші приречення, щоби потверджував щось урочистішими присягами, а все таки не дотримував їх, бо добре знав свій світ. Тож володареві не є необхідним мати всі вище наведені прикмети, але є необхідним, щоб здавалося, що
Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/107
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu/page107-1024px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%96%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96_%D0%9D._%D0%93%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1976%29.djvu.jpg)