Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/107

руть собі за зразок тільки льва, не розуміються на справі. Тому не може, ані не повинен мудрий володар дотримувати віри, коли таке дотримування спричиняє йому шкоду, і коли не стало причин, які довели до того приречення. Коли б люди всі були добрі, то цей припис не був би добрий. Але тому, що люди є нікчемні й супроти тебе не дотримали б віри, то й ти не мусиш дотримувати її супроти них. А оправдуючих причин, щоби прикрасити зломання слова, володареві ніколи не забракне. До цього можна б навести безліч сучасних прикладів і показати скільки мирних договорів, скільки приречень стали неважними й пустими через віроломство володарів: з яких той, що краще вмів удавати лиса, мав найкращий успіх. Але конечним є уміти оту вдачу добре замаскувати, вміти добре удавати і лицемірити, бо люди є такі простодушні й такі зайняті щоденними турботами, що той, хто одурює, натрапить завсіди на такого, що дасться одурити. З найновіших прикладів не хочу промовчати одного. Олександер VI нічого іншого не робив, тільки одурював людей, ніколи про ніщо інше й не думав. І завсіди знаходив нагоди робити це. Не було ніколи чоловіка, щоб давав рішучіші приречення, щоби потверджував щось урочистішими присягами, а все таки не дотримував їх, бо добре знав свій світ. Тож володареві не є необхідним мати всі вище наведені прикмети, але є необхідним, щоб здавалося, що