Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/103

що бажано було б осягнути одне і друге. Але тому, що важко ці дві речі погодити, то краще, — коли одного вже треба зректися, — щоб нас боялися, ніж любили. Бо про людей загально можна сказати, що вони невдячні, змінливі, брехливі, боягузи перед небезпеками і захланні. Коли ти їм робиш добре, тоді вони завсіди твої, проливають за тебе кров, жертвують своє добро, життя і діти, коли — як я вже сказав — ти того не потребуєш. Коли ж ти в небезпеці, тоді вони від тебе відвертаються. Володар, що спустився на їх слова, а не забезпечив себе іншим способом, гине. Бо хто шукає приязни за гроші, а не здобуває її величчю і шляхетністю душі, той заслуговує на неї, але її не має й у потребі на неї рахувати не може. Люди мають менше страху кривдити того, що викликає до себе любов, ніж того, що викликає до себе страх. Бо любов підтримується почуттям зобовязання, а тому, що люди нікчемні, то вони при першій нагоді, коли бачать хосен для себе, забувають про це зобовязання. Зате страх підтримується жахом перед карою: він ніколи не покидає людини. Все таки, володар хоч і повинен викликати до себе страх, то таким способом, щоб як уже не здобуде до себе любови, то бодай оминув ненависти. Бо дуже легко можна викликати страх і не стягнути на себе ненависти. Володар діпне це завжди, не торкаючи майна своїх громадян і підданих, ні їх жінок. Як же зайде потреба пролляти чиюсь кров, то хай це