рентійський народ, який, щоб оминути неславу жорстокого, позволив зруйнувати Пістою. Тому володар не повинен нічого собі робити з закиду в жорстокості, коли хоче держати своїх підданих злучених і вірних. Бо, покаравши тільки кількох для прикладу, він буде милосердніший ніж ті, що з великого милосердя доводять до неладу, який спричиняє убійства і грабунки, бо ці злочини кривдять усе суспільство, а екзекуції, які наказує володар, кривдять лиш одиниці. І зпоміж усіх володарів, новому володареві неможливо оминути слави жорстокого тому, що в нових державах повно небезпек. Уже Вірґілій, устами Дідони, прощає їй нелюдськість її панування тому, що воно було нове:
Res dura, et regni novitas me Talia cogunt
Moliri, et late fines custode tueri[1].
Тим не менше володар не сміє бути запохопний ні у своїй вірі, ні в учинках, не сміє лякатися себе самого. Мусить поступати помірковано, розсудно і полюдськи, щоб завелика довірливість не робила його необережним, а завелике недовіря не зробило його осоружним. І тут виринає питання: чи краще, щоб нас любили, а не боялися, чи щоб нас боялися, а не любили. Відповідаю,
- ↑ Такою жорстокою роблять мене: новість моєї держави і труднощі при означенні її кордонів та їх тривкого забезпечення.
