Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/100

ніколи не зробив би стільки щасливих походів. Тому то володар мало повинен журитися тим, що його ославлять скупим, аби лиш він не обкрадав підданих, умів оборонитися, не став ні бідним, ні погордженим і не був присилуваний стати деруном; бо скупість, це одна з тих вад, які держать його на володарстві. А коли б хтось сказав: адже Цезар своєю щедрістю здобув собі владу та багато інших, тому, що уходили за щедрих, дійшли до найвищих гідностей, то на це відповім: або ти вже є володарем, або хочеш ним щойно стати. В першому випадку, ця щедрість є шкідлива, а в другому, є навіть необхідна, щоб тебе мали за щедрого. Саме Цезар був одним із тих, що хотів дійти до влади в Римі. Але потім, як уже до неї дійшов, то коли б жив довше й не обмежив своїх видатків, — згубив би імперію. Якже ж знову хтось сказав би мені: багато було володарів, які з військом доконали великих річей, хоч і мали славу щедрих, відповідаю: або володар розтрачує своє і своїх підданих, або власність інших. У першому випадку, мусить бути ощадний, у другому не сміє оминати нічого, щоб бути щедрим. Бо володар, що в поході з військом живе зо здобичі, з рабунків і з контрибуцій, розтрачуючи чуже добро, мусить бути щедрим: інакше, за ним не пішло б військо. А з тим, що не є твоє, ні твоїх підданих, можна бути якнайщедрішим, як був Кир, Цезар і Олександер. Бо розтрата чужого добра не тільки не віднимає тобі доб-