Валічка не слухає — їй сьогодня попало й вона поспішає додрукувати баланси.
Женечка одкидається на спинку стільця й мріє.
— Хоч-би цей не такий був тюхтій, то можна було б і за нього заміж вийти.
Женечка глянула на Рено — той зручними руками перекидав кружалка на рахівниці.
«Товаришу Рено, ви розумієте по-французьки?» — запитала Женечка задерикувато.
Рено спинився й звів очі.
В його блакитних очах блиснуло щось таке, що Женечка трішки оторопіла.
Рено уп'явся в неї зором. Женечка перевела очі на його руки.
«Товаришу Рено, ви робочий?» — спитала вона вже трошки иншим тоном. «Чому-ж у вас такі білі руки?»
«Я 10 літ служив диспетчером», — відповідає Рено. «Це не фізична праця».
Потім Рено уважно роздивляється свої руки.
Женечка встає з стільця й підходить до нього. Вона стає так, що її коліно натискає трохи на ногу Рено й уся вона звисає над ним кучерями, блузкою, запахом пудри. Вони дивляться на руки Рено.
Раптом Женечка одсахується, немов її вштрикнуто голкою.
— Цей хам, здається, натиснув їй ніжку.
Вона кидається назад до машинки й починає щось говорити Валічці. На Рено вона більше не дивиться.
Рено цокає рахівницею. Рено — прекрасний рахівник…
Сьогодня Женечка дозволить Рено себе проводити.
Рено дістав якусь командировку й завтра він од'їжджає.
Може, з нього колись і буде якийсь комісар?
Женечка постановляє розпитатись у Рено. На службі він нічого не каже.
