Тоді як громом в гаї загуло,
У листі сохлім страшно засичало,
Лягла ліщина, поточився лох
— І враз гаряче розірвалось гало.
Я думаю, що жадібні джмелі
Ірвали й жерли трудовите тіло.
Я думаю, що люди плакали й ревли
І умирали, де кого звалило.
Бо ж ні один з Дядьків не встав з землі,
Всі як один умерли у навалі.
Поіржавіли від дощів шаблі
І чоботи під листям позгнивали.
Та де зайшла Дядьків остання путь,
І де вони востаннє полягали,
Сумні суниці і тепер цвітуть
Серед кісток, трухлявини і стали.
